Флот Української Держави та УНР в 1917-1921 рр.

 

Артилерія морської піхоти.

стаття з газети "Відродження" від 26 червня 1918 р.



Опубліковано: Відродження – щоденна безпартійна газета – ч. 71, середа 26 (13) червня 1918 року.

 

Артилерія  морської піхоти.

 

В розвитку статей про морську піхоту, вміщених в газеті «Відродження», слід сказати хоч ще кілька слів про артилерію, котра, цілком зрозуміло, повинна матись цією піхотою для надання їй більшої стайності при обороні й сильніших ударів при атаках.

 

Морська піхота повинна мати можливість швидко пересуватись до зазначених місць. Через це її артилерія ні при яких умовах місцевости або бою не повинна тіснити свою піхоту або одставати од неї. Цю потребу, звичайно, польова артилерія не завше може задовольнити, позаяк під час осінньої та весінньої непогоди, по липких глинястих та чорнозьомних шляхах нашого півдня, вона буде застрявати і тим більше перешкоджати рухові своєї піхоти. Остання в таких випадках дає багато людей на підмогу артилерії, і рух колон стає повільним і дезорганізується.

 

Таким же чином, при посадці (на судна) та висадці військ для бою, а особливо з бойом, на беріг – вага й нескладність артилерії відограє дуже важливу ролю, і, в багатьох випадках, теперішні польові орудія здадуться занадто важкими і через те незручними.

 

По зазначенним міркуванням, для озброєння артилерією морської піхоти, доведеться одмовитись од польових гармат і спинитись на типові більш лехкому, а власне – на гірних гарматах.

 

Наша 3 цал. гірна гармата стріляє тим же снарядом, що й польова гармата, далечінь стрілянини (не вище 7 верст) її де-кілько менша, ніж у польової гармати (до 9 верст, коли підбити хобот) зато вага системи гірної гармати – в бойовому та походному стані далеко менша, ніж у польової гармати, але балястика трохи гірша. Взагалі, крім ваги, а тому й лехкісті пересовування, гірна гармата уступає польовій однак не так багато, і через це, як загальне правило, приймається, що гірна батарея може успішно боротись з польовою.

 

Приймаючи на увагу раніш зазначене, а також рахуючись взагалі з більш вузьким, спеціальним завданням морської піхоти, доведеться зупинитись на цій постанові, як на конечній.

 

Матеріальна частина нашої 3 цал. гірної гармати останнього зразку (1909 р. Шнейдер-Дангліса) розроблена так, що все майно артилерії може рушати або на колесах, при чому, як гармати, так і зарядні ящики з бойовими припасами утворять 4 х колесні вози, або на в’юках, при чому все майно везеться на спинах коней, а ні одна річ не йде на колесах.

 

По майбутнім, більш можливим умовинам та місцям подій нашої морської піхоти, перший спосіб перенесення артилерії, т.є.  на колесах, буде мати найбільше вживання, буде провадитись частіш всього; через це він повинен вважатись основним, і з нього слід виходити при розв’язанню де-яких організаційних питань.

 

Однако ж рух на в’юках, хоч і вимагає великої кількости коней та людей і дуже впливає на ускладнення матеріяльної частини артилерії, також безумовно буде мати місце, при всякій акції піхоти в горній міцевости.

 

Через це матеріальна частина для в’ючного пересування також повинна бути завжди при штаб-квартирах артилерії.

 

Розуміється, персональний та кінний склад батарей і парків повинен бути рівно натренований в походних рухах того й іншого роду, ц. т. на колесах і на в’юках, і при швидкому переході од руху на колесах до руху на в’юках, і при швидкому переході од руху на колесах до руху на в’юках і навпаки.    

 

Звертаючись до питань організації артилерії морської піхоти, треба визнати, що нема ніяких особливих підстав для здійснення нашої організації ніж та, котра істнує й зараз (вірніше існувала недавно, до останніх політичних та військових катастроф): при кожній дивізії морської піхоти повинна бути своя артилерійська бригада, звичайної конструкції, але тільки озброєна не польовими, а горними гарматами.

 

В якому складі повинна утримуватись ця артилерія в мирний час – в складі військового часу чи в змешеному складі мирного часу?

 

Маючи на увазі несподіваність та невідомість місця подій ворожої фльоти з початку війни, спеціяльний склад артилерії морської піхоти, навчання котрого вимагає багато часу, а також і те, що акції ворога можуть захопити нашу артилерію – коли вона перебуває в мирному складі, як раз в самий критичний для неї період – поновлення необученими (або забувшими службу) людьми та кіньми при переході з мирного складу в військовий, доводиться зробити висновок, що ця артилерія повинна утримуватись завше в цілковитій готовності, ц.-т. в складі військового часу, хоч це й викличе більші витрати.

 

Коли ж, по фінансових міркуваннях, неможна тримати всіх батарей та парків в складі військового часу, і необхідно неодмінно зменшити витрати, то більш вірним буде, на нашу думку, зменшити число цих, цілком готових до бою, частин, ніж зменшити склад самих частин, ц.-т. вірніше буде мати частину батарей та парків в складі військового часу (батареї 1-й черги), а другу частину тримати в кадровому, значно зменшеному складі, утримуючи там тільки всю матеріяльну частину й саму необхідну (для майбутнього розвитку) кількість людей та коней-батареї II-ї черги.

 

Ми не будемо давати тут проектів штатів горних батарей та їх парків, а зазначимо тілько головні риси, котрі повинні лягти підвалиною цим штатам.

 

Кількість орудій в батареї треба взяти 6, з огляду на те, що 8-ми орудійна батарея уявляється занадто нескладною; 4-ох орудійна батарея буде слаба, бо в випадку вихода з строю одного або двох орудій робиться цілком нездатною.

 

В батареї повинні бути: 40- колесні зарядні скринькі (по 1 на орудіє) для перевозки-колесним чином-її бойових припасів, інтендантський та артилерійський обоз, а також новий комплект в’ючних пристосовань, для перевозки всього майна батареї (гармати, бойові припаси та инше) на в’юках, або як  кажуть, в’ючним чином, коли рух на колесах стає неможливим.

 

Для перевозки її бойових припасів в тих випадках, коли орудія йдуть на колесах, передбачалася можливість одночасного руху, як орудій, так і зарядних скриньок батареї, на колесах, і це цілком вірно, бо в тих випадках, коли нема потреби переходити на в’юки (ц.т. при подіях в місцевості, де можуть проходити горні вози) такий спосіб пересовування далеко зручніший та корисніший: і людям, і коням лекше швидкість руху більша.

 

Через це являється незрозумілим, чого раніш в рухомому складі горних батарейних парків не було 4-х колесних зарядних скриньок.

 

А то виходить така аномалія: орудія та їх за рядні скриньки їдуть на колесах, через те, що стан дороги це дозволяє, а горний батарейний парк іде по тій вже дорозі на в’юках, хоч такий спосіб перевозки грузів вимагає більш і людей, і коней, та й більше стомлює.

Через це в руховому складі горного батарейного парку повинні бути й 4-х колесні зарядні скриньки.

 

Во всіх випадках, коли це буде можливо, парк рушає на колесах. При цьому, крім лехкости руху одержується ще й інша користь: можна возити більш бойових припасів, бо при пересовуваннях на колесах та ж кількість коней перевозить більшу кількість патронів, ніж вони можуть перенести на своїх спинах.

 

Це – природно, натурально, і через те одмовлятись нема ніяких підстав.

 

Що ж торкається штатів управлінь горної артилерійської бригади та дивізіонів, то вони можуть бути цілком схожі на штати польових артилерійських бригад та дивізіонів, озброєних 3-х цал. польовими гарматами. Озброєння бригади горними гарматами, а не польовими не впливає на склад управління бригади та дивізіонів. 

 



Обновлен 20 июн 2014. Создан 18 июн 2014