Флот Української Держави та УНР в 1917-1921 рр.

 

Руккас А. Центральні установи та військові частини військово-морського флоту УНР у 1920 р.




Опубліковано: А. Руккас. Центральні установи та військові частини військово-морського флоту УНР у 1920 р. // Воєнна історія Північного Причорномор’я та Таврії. Збірник наукових праць / [під ред. В. В. Карпова]. - К.: Національний військово-історичний музей України, 2011., с. 389-396.

 

Андрій Руккас (Київ).

 

Центральні установи та військові частини військово-морського флоту УНР у 1920 р.

 

Україна – морська держава з давніми історичними традиціями (згадаймо лише морські походи руських князів та запорозьких козаків). Вона має боронити свої водні кордони та економічні інтереси на морях, захищати свою територію від можливих посягань з моря. Цій меті служить її Військово-морський флот, який зароджувався у буремні роки національно-визвольних змагань 1917-1921 рр. Однак, його історія висвітлена в літературі не рівномірно, оскільки переважна  більшість наукових і науково-популярних робіт присвячена подіям 1917-1918 рр., що охоплюють період Центральної Ради та Української Держави Гетьмана П. Скоропадського. Водночас значно менше уваги приділено року 1919-у, коли після втрати чорноморського узбережжя українським морякам довелося воювати на суші. Ще гіршою виглядає у цьому плані ситуація з висвітленням участі моряків у війні 1920 р., коли польські та українські війська спільно боролися проти «червоних». Тут трапляються лише нечисленні короткі і фактично неточні згадки.

 

Тож, враховуючи той факт, що широкому українському загалу сьогодні мало що відомо про центральні установи та військові частини Військово-морського флоту УНР у 1920 р., ми прагнемо у своїй статті висвітлити найбільш важливі аспекти їхньої діяльності. Джерельну базу роботи становлять неопубліковані документи з Центрального Державного Архіву Вищих Органів влади і управління України.

 

Події останніх місяців 1919 р. принесли докорінні зміни для українського національно-визвольного руху. Українська Народна Республіка зазнала військової і політичної поразки. Уряд УНР втратив контрольовані ним терени Правобережжя, а вцілілі українські військові з’єднання, оточені білогвардійськими , більшовицькими та польськими військами, були змушені перейти до партизанських форм боротьби і вирушили у рейд ворожими тилами. Фактично український уряд  зійшов з політичної арени як самостійний гравець і був змушений йти у фарватері політики інших, могутніших її учасників. Подальший успіх національно-визвольної боротьби тепер залежав від наявності в уряду УНР сильного союзника. Вірячи в тимчасовість такого становища, українські лідери на чолі з головою Директорії УНР Головним Отаманом Симоном Петлюрою обрали курс на союз з Польщею, у спілці з якою сподівались успішно протистояти агресії більшовицької Росії.

 

Під час свого перебування у Варшаві керівники УНР серед інших важливих питань, пов’язаних з підписанням польсько-українських угод та відродженням українського війська, займалися також й справами флоту. 14 квітня 1920 р. Директорія УНР призначила контр-адмірала М. Остроградського головним начальником Чорноморського флоту і одночасно заступником Військового міністра у справах військового і торгового мореплавства. Того ж дня Рада народних міністрів УНР двома своїми постановами асигнувала адміралу М. Остроградському з Державної скарбниці 3,3 млн. гривень, з яких 3 млн. призначалися на «потреби, зв’язані з відновленням військового та торгівельного мореплавання на півдні України», а 300 тис. – йому особисто в якості компенсації, оскільки «під час відірваності Одеси від Центрального Уряду ним було витрачено біля ста тисяч на допомогу залишившимся урядовцям і крім того не була отримана платня, яко представником Уряду Республіки на півдні України». Всі вказані виплати мала здійснити Українська дипломатична місія в Бухаресті з готівки, що була за депонована у румунській державній скарбниці [3, арк. 35-36, 70-71]. 

 

Головний Отаман УНР С. Петлюра затвердив «Повновласть» адмірала М. Остроградського, якою визначались його службові повноваження та обов’язки. Так, йому доручалося разом з послами УНР, а також особисто входити з заявами до окремих міністерств, утворювати при дипломатичних місіях УНР в Румунії, Болгарії, Туреччини воєнно-морські секції, затверджувати та розв’язувати договори з найму, оренди, купівлі, продажу та ремонту різних плавзасобів, утворювати демобілізаційні комісії та мобілізовувати з дозволу Уряду торгівельні судна [1]. Таким чином, основна діяльність адмірала М. Остроградського мала скоріше підготовчий характер. Вона була спрямована здебільшого на перспективу, оскільки напряму залежала від успішного розвитку подій на фронті, адже тільки вихід українського війська на північно-чорноморське узбережжя створював реальні підстави для відродження власного флоту. Перебуваючи у Бухаресті, він очолював тут Військово-морську місію УНР, намагався домовитися з представниками держав Антанти та білогвардійцями генерала П. Врангеля, прагнучи повернути конфісковані кораблі Чорноморського флоту. У жовтні 1920 р. він навіть збирався виїхати на переговори до Севастополя, однак С. Петлюра йому це категорично заборонив. «Ясла до корів не ходять, - писав Головний Отаман, - поїздка до Криму…може пошкодити справі»[1].

 

Всіма аспектами підготовчої роботи щодо організації морської справи, зокрема, розробкою різноманітних положень, інструкцій, штатів, формуванням з моряків сухопутних флотських частин відала Військово-морська управа Військового міністерства УНР, котра таким чином фактично виконувала функції штабу українського флоту. Управа була заснована згідно з наказом Головної Управи Війська УНР № 14 від 31 березня 1920 р. Вона складалась із секретарської частини та трьох відділів:

 

1)      Відділ Морського Генерального Штабу розробляв проекти щодо організації майбутніх морських збройних сил; визначав загальні завдання для будівництва кораблів та комплектування флоту; розробляв проекти майбутньої організації флоту; складав різноманітні положення, статути, правила служби, інструкції, лоції, підручники з мореплавства; збирав інформацію про іноземні військово-морські сили.

 

2)      Відділ Головного Морського Штабу повинен був відповідати за стройову частину флоту, керувати особовим складом, провадити реєстрацію та облік флотських старшин, підстаршин та матросів, завідувати морською піхотою, а також розробляти проекти щодо майбутнього постачання флоту та портів паливом, продуктами харчування, одягом, тощо.

 

3)      Відділ Головного морського технічного і будівельного управлінь, яким керував інженер-механік мічман Б. Баранов займався складанням технічних умов щодо проектів кораблів та їх механізмів, гарматного та мінного озброєння, займався всіма питаннями, що торкатимуться майбутнього бойового постачання флоту, а також будівництва портів і заводів.

 

Начальником Військово-морської управи став капітан 1-ого рангу М.Злобін, його помічником початково був старший лейтенант М. Білинський, якого 3 травня замінив генерал-хорунжий В. Савченко-Більський, ад’ютантом – лейтенант С. Шрамченко та капітан 2-го рангу Д.Леванда. Відділами Управи керували: Морського Генерального Штабу – до 3 травня генерал-хорунжий В. Савченко-Більський, а потім лейтенант С.Шрамченко; Головного Морського Штабу – старший лейтенант К. Мандрика;  Головного морського технічного і будівельного управлінь – інженер механік мічман Б.Баранів. Крім того, в Управі працювала машиністка З.Велецька.

 

За словами капітана 1-ого рангу М.Злобіна Військово-морська управа «була улаштована лише яко мінімум, де можна було б хоронити ідею Української Державної Флоти»[14, арк. 2]. У її складі згідно зі штатом мало бути шість старшин (начальник Управи, його помічник, ад’ютант, три начальники відділів) та один допоміжний цивільний працівник (машиністка). За таких умов на плечі всіх її співробітників лягав величезний обсяг. Найбільше роботи було у начальників відділів, яких, через економію коштів, цілком позбавили підлеглого персоналу. Тож вони були змушені самі виконувати всю роботу у своїх структурних підрозділах: працювати за журналістів, діловодів, самим готувати всі необхідні документи, самим же їх друкувати. Водночас їм приходилося брати участь у засіданнях різноманітних комісій в Військовому міністерстві, у Департаменті торгівельного мореплавства і торгівельних портів Міністерства народного господарства, в інших відомствах.

 

Одним з головних завдань, яке стояло перед Військово-морською управою, було формування з моряків, старшин і матросів, військових частин, що мали б стати зародком для майбутнього відродження українського флоту. Наказом Головної Команди Війська УНР № 34 від 21 травня капітан 1-го рангу М. Злобін отримав завдання відновити у Києві діяльність Дніпровської річкової флотилії [8, арк.42], яка повинна була взяти під свою охорону мости і переправи через Дніпро в районі міста. Українці розраховували одержати для цього частину радянських плавзасобів, що були захоплені поляками у Київському порту, а це 17 кораблів, 26 моторних катерів та 10 барок.. Польське командування як раз розглядало можливість створення з них, після певної модернізації, Київсько-Дніпровської флотилії. Однак, наступ «червоних» змінив ситуацію на фронті й перешкодив реалізації цих задумів. 4 червня штаб української флотилії на чолі з мічманом Б. Остроградським вже знаходився у Кам’янці-Подільському, куди він прибув у розпорядження начальника Військово-морської управи. Окрім начальника в штабі було ще 4 старшин (лейтенант М.Лінлінський, мічмани О. Вінграновський, В. Волконський та Я.Осканів) і 5 матросів (М.Бальбот, М.Калиста, Ю. Карпів, Ю. Карпінський, Д. Павленко, П. Стеценко) [6, арк. 34]. У Тимчасовій столиці УНР штаб флотилії зіткнувся з проблемою харчування, оскільки Інтендантська управа Військового міністерства відмовила у забезпеченні продуктами, посилаючись на відсутність в своєму кошторисі кредиту для Військово-морської управи. Морякам порадили звернутись з цього приводу до повітового військового начальника. Врешті-решт на початку липня 1920 р. з Кам’янця-Подільського, до якого наближалися війська противника, штаб флотилії був відправлений в тил – до Української збірної станиці у польському місті Ланьцут, деформувались маршові поповнення для Армії УНР.

 

Наприкінці весни 1920 р. паралельно з Дніпровською річковою флотилією у Києві почалося формування 1-ого Флотського півекіпажу загальною чисельністю не більше 500 матросів. Відповідний наказ Головної Команди Війська УНР № 34а був підписаний 27 травня. В оперативному відношенні півекіпаж мав підлягати безпосередньо командувачу 3-ої польської Армії. Основана мета його створення полягала в тому, щоб «дати можливість мати з екіпажів судів, в той час коли вони знаходяться на суші, зовсім здатні до пішого бою частини» [7, арк. 1,6]. Військово-морською управою спеціально для півекіпажу  були розроблені: тимчасовий штатний розклад, табель зброї та іншого майна, розрахунок платні старшинам та матросам. Всі ці документи затвердив в. о. військового міністра генерал С. Дядюша. Штатна чисельна особового складу 1-ого Флотського півекіпажу становила 531 чол. й виглядала наступним чином:

 

Таблиця 1. Штатна чисельність 1-ого Флотського півекіпажу (травень 1920 р.)

 

   Посада/Кількість осіб  

 

 1.  Командир півекіпажу - 1

 2.  Помічник командира по муштровій частині - 1

 3.  Помічник командира по господарській частині - 1

 4.  Ад’ютант - 1

 5.  Скарбник - 1

 6.  Старший діловод - 1

 7.  Бухгалтер - 1

 8.  Збройний майстер - 1

 9.  Збройники - 3

10.  Ложники - 2

11.  Теслярі - 3

12.  Писарі по муштровій частині - 5

13.  Писарі по господарській частині - 6

14.  Літографи - 2

15.  Оповісники - 3

16.  Сотенні командири - 3

17.  Молодші старшини - 6

18.  Кондуктори флоту - 4

19.  Боцмани - 4

20.  Боцманмати - 15

21.  Квартирмейстери - 15

22.  Матроси - 400

23.  Кашовари - 2

24.  Лікарі - 2

25.  Фельдшери - 3

26.  Фельдшер-аптекар - 1

27.  Фельдшер-дантист - 1

28.  Лазаретний доглядач - 1

29.  Лазаретні служники - 5

30.  Робітники на кухні - 2

31.  Робітники до кип’ятильника - 2

32.  Шофери - 2

33.  Автомайстри - 2

34.  Самокатники - 2

35.  Панотець - 1

36.  Церковник - 1

37.  Церковний служник - 1

38.  Їздові - 20

39.  Сурмачі - 4

 

Штатне озброєння півекіпажу складалося з: 30 пістолетів, 600 рушниць, 16 кулеметів, 300 ручних гранат. В частині мало бути 7 верхових і 34 обозних коня, 1 легковий і 1 вантажний автомобіль, 2 самокати, 20 возів різних типів і призначення, 3 польові кухні [7, арк. 3-5]. Платня для вояків півекіпажу встановлювалась у польських марках відповідно до норм грошового забезпечення польських військових частин та української 6-ої стрілецької дивізії. Детальна інформація про це наводиться у наступній таблиці.

 

Таблиця 2. Платня вояків 1-ого Флотського півекіпажу (травень 1920 р.)

 

№   Військове звання        Постійна платня             Додатки           Разом

 

1.    Віце-адмірал                         1570                      2030                3600

2.    Контр-адмірал                      1105                      1895                3000

3.    Капітан 1-ого рангу              945                       1655                2600

4.    Капітан 2-ого рангу              825                       1375                2200

5.    Старший лейтенант              730                       1270                2000

6.    Лейтенант                             450                       1150                1600

7.    Мічман                                  300                          900                1200

8.    Корабельний гардемарин   300                          700                1000

9.    Кондуктор                            300                          600                 900

10.  Гардемарин                          105                         150                  255

11.  Боцман                                  84                           102                 186

12.  Боцманмат                            76,5                         90                 166,5

13.  Квартирмейстер                    57                           66                   123

14.  Матрос-фахівець                   33                           33                    66

15.  Матрос                                   30                           30                    60

 

Однак, у повному обсязі всього запланованого здійснити не вдалося. Півекіпаж повторив долю Дніпровської Річкової флотилії. Він теж знаходився на початковій фазі організації, коли на початку червня після прориву фронту військами «червоних» його мало чисельний особовий склад був вивезений з Києва. останньою точкою на шляху відступу так само став польський Ланьцут.

 

Саме тут, в Українській збірній станиці, в липні 1920 р., коли українська армія відчувала найгостріший за всю кампанію брак людських резервів, розпочалася інтенсивна робота по реорганізації всіх флотських частин і зведення їх в одну боєздатну фронтову одиницю морської піхоти. Передусім, була офіційно ліквідована Дніпровська річкова флотилія, а її вояки влиті до складу 1-ого Флотського півекіпажу, фактичну чисельність якого планувалося збільшити за рахунок українських моряків, котрі перебували у різних польських таборах для інтернованих, а також українців з галичини, колишніх матросів імператорського і королівського Військово-морського флоту Австро-Угорщини [14, арк. 2].

 

У Ланьцуті 1-й Флотський півекіпаж переформовувався за новим штатом. Попередній тимчасовий штат розроблявся поспіхом і не відповідав «умовам пересування і бою на суші» [7, арк. 6]. Тому його довелося переглянути і максимально наблизити до штату стрілецького куреня. 29 липня відповідний проект був обговорений і затверджений Військовою Радою [17, арк.. 3-4, 44-45]. а 23 серпня – затверджений Головним Отаманом і 28 серпня оголошений у наказі Головної Управи Війська УНР № 210 [4, арк. 70-72]. Документ передбачав, що до складу півекіпажу входитимуть: штаб (оперативна, муштрово-інспекторська, санітарна і церковна частини), дві сотні морської піхоти (у кожній – по три стрілецькі, гренадерська і кулеметна чоти), кулеметна сотня (дві чоти), технічна півсотня (телеграфна, саперна, кінна і немуштрова чоти), а також частина постачання з господарчою командою. Загальна чисельність особового складу повинна була становити: 21 старшина, 1 лікар, 1 священик, 482 муштрових і 114 немуштрових матросів і козаків. Півекіпаж мав 152 коня, 38 возів, 8 самокатів: на озброєнні – 27 пістолетів, 488 рушниць з багнетами, 24 карабіни, 8 кулеметів «Максима», 8 кулеметів «Льюїса», 24 шаблі, 21 кортик[17, арк. 3-4, 44-45].

 

На 10 серпня організаційні заходи були в цілому завершені, з Варшави очікувалося надходження всього необхідного майна, яке було спеціально закуплене працівниками Військами місії УНР в Речі Посполитій [17, арк. 154]. Серед іншого мала надійти й замовлена у приватних польських виробників матроська уніформа чорного кольору, зокрема, традиційні безкозирки з назвою частини на стрічках. 13 серпня Військове міністерство повідомило телеграмою командувача Дієвої Армії УНР, що «в найближчі дні з Ланцуту прибуде…у Ваше розпорядження курінь морської піхоти в складі 300 чоловік. Головний Отаман наказав прохати Ваших розпоряджень, аби цей курінь, яко основа в майбутньому морської піхоти, не розпорошувався б поміж частинами армії, а залишався окремою частиною, вживаємою Вами для бойових потреб по Вашому власному погляду» [15, арк.7]. Однак, півекіпаж відправився на фронт із деяким запізненням, яке було викликане затримкою у надходженні закупленного майна. Станом на 29 серпня воно ще було десь на півдорозі між Варшавою і Ланьцутом [17, арк. 155]. Крім того, певну частину вояків довелося передати Учбовому куреню Польової Жандармерії, котрий теж отримував поповнення з Ланьцута. Його командир поскаржився у Військове міністерство, що півекіпаж, «котрий не являється фронтовою частиною і ніякої служби не має», забрав з Української збірної станиці всіх найкращих людей і жандармерія через це не має змоги збільшити свою чисельність до штатної норми. Врешті справа дійшла до Головного Отамана, який дозволив взяти з півекіпажу деяких вояків, для чого обидва командири мали обов’язково порозумітися між собою [15, арк. 30].

 

По завершенні формування 1-й флотський півекіпаж був відправлений залізницею спочатку до Коломиї, потім до Львова, а 10 вересня – прибув до Дієвої Армії УНР. Однак, 14 жовтня він був розформований. Натомість знову почалося створення Військової Флотилії [18, арк.1]. 19 жовтня на її організацію начальник Військово-морської управи виділив 200 тис. грн.., а 27 жовтня начальник постачання Дієвої Армії УНР асигнував 2 млн. грн.. на обмундирування і харчування особового складу [18, арк. 2, 4]. Одночасно інспектор артилерії та начальник автоколони штабу Дієвої Армії УНР передали флотилії 250 рушниць, 50 багнетів, 7 кулеметів «Максим» і 6 кулеметів Кольта, а начальник постачання Дієвої Армії УНР – майже 300 повних комплектів уніформи (без кашкетів) [18, арк. 4, 9]. Станом на 3 листопада Військова флотилія розміщувалася у Проскурові, і  вже мала невеликий штаб, дві піші сотні (кожна, фактично, силою не більше чоти), кулеметну команду і технічну півсотню. Її загальна чисельність на той момент становила: 10 старшин, 2 урядовці, 1 священик, 41 підстаршина, 38 матросів, 35 козаків [17, арк. 1]. 6 листопада наказом командувача Дієвої Армії УНР флотилія мала переміститися до села Стара Гута (зараз – Деражнянський р-н Хмельницької обл.) і перейти у розпорядження командира 1-ї Запорізької стрілецької дивізії, котра мала зарахувати моряків на всі види задоволення і утримання. Ті ж в свою чергу повинні були «приймати участь во всіх бойових акціях дивізії» [17, арк. 116]. Командир дивізії поставив флотилії задачу 11 листопада зайняти південну околицю села Багринивці (зараз – Літинський р-н Вінницької обл..), де перейти в оперативне підпорядкування 2-ї Запорізької стрілецької бригади [10, арк.1 (зворот)]. Однак наказ не був виконаний. Цього дня флотилія знаходилася у селі Вовковинці (зараз – Деражнянський р-н Хмельницької обл.), де стався прикрий інцидент. Ввечері до господарської частини флотилії з’явились двоє старшин з бронепотягу «Чорноморець» у супроводі 20-30 козаків з кулеметами. Вони зажадали негайно видати їм 120 комплектів одягу. Одержавши негативну відповідь, вояки бронепоїзду застосували силу. Вони заарештували старшин флотилії, роззброїли і побили вартових, відібрану зброю порозкидали на базарній площі села, забрали підводи з одягом, харчами та козацькими речами і швидко зникли. Цей випадок викликав паніку і на деякий час дезорганізував флотилію. Впродовж цілої ночі старшини шукали своїх матросів і козаків, що повтікали, збирали розкидану зброю та майно. Вранці 12 листопада флотилія вирушила до містечка Деражня [16, арк. 138, 140]. У наступні дні флотилія разом із 1-ою Запорізькою стрілецькою дивізією відступала на захід під напором більшовиків. Відомо, що 19 листопада у селі Антонівка (зараз – Хмельницького р-н Хмельницької обл.) вона передала зі свого складу на посилення знекровленої в боях 3-ї бригади 31 озброєного вояка, 1000 штук набоїв, та польову кухню з парою коней [17, арк. 80]. 21 листопада в районі села Ожигівці (зараз – Волочиський р-н Хмельницької обл..) Військова флотилія перейшла Збруч і була інтернована поляками у сусідньому селі Токи (зараз – Підволочиський р-н Тернопільської обл.)

 

Командиром сформованого у Ланьцуті 1-ого Флотського півекіпажу був полковник В. Омельянович, начальником штабу – старший лейтенант Л. Костарів. Військову флотилію, що була створена згодом, початково очолив капітан 1-ого рангу М. Злобін, якого 7 листопада 1920 р. замінив сотник Г. Дугельний. Начальником штабу був старший лейтенант С. Логінов. Крім названих вище старшин у Військовій флотилії також служили: лейтенант С. Пількевич, поручики А. Гаух (начальник постачання), І. Іванів, А. Худяк (командир 1-ї сотні), мічмани І. Гребінників та І. Кисілів, рангові М. Запаснюк, П.Козік, капітан торгового флоту К. Марар, священик о.Герман, кондуктор флоту В. Дубицький, бунчужний Білець та інші.

 

У другій половині серпня 1920 р. 1-й Флотський півекіпаж сформував команду для нового українського бронепоїзда «Чорноморець», котрий був збудований на станції Станіславів. В технічному відношенні бронепоїзд підлягав начальнику Технічних військ Дієвої Армії УНР, у муштровому і господарчому – начальнику півекіпажу (пізніше Військової флотилії), в оперативному – командирам тактичних з’єднань , до яких тимчасово прикомандировувався. Станом на 31 серпня на «Чорноморці» служили 25 старшин та 205 козаків й матросів [5, арк. 19], які намагалися надати своєму бронепоїзду вигляд бойового корабля, для чого зробили капітанський місток, щогли, інші подібного роду атрибути [2, с. 431]. 19-22 серпня «Чорноморець» знаходився в армійському тилу в районі станції Боднарів, після чого він був відправлений у напрямку на Стрий та Миколаїв для ліквідації прориву радянської 8-ї кавалерійської дивізії. З 2 вересня він курсував на лінії Ходорів – Галич. З переходом українських військ у наступ, бронепоїзд залишився на західному березі Збруча, очікуючи на перешивку залізничної колії. Вимушену затримку використали для завершення будівництва «Чорноморця», котрий одержав для цього декілька сот тисяч гривень. Крім того, ще півмільйона гривень було виділено на проведення мобілізації [18, арк. 2, 4]. 9 жовтня, після «улаштування» бронепоїзд поступив у розпорядження командувача Лівої групи Дієвої Армії УНР, а 25 жовтня був приданий 1-й Запорізькій стрілецькій дивізії. У цей час його екіпаж разом з десантом налічував 20 старшин та 210 матросів і козаків [6, арк. 135]. На початку листопада 1920 р. бронепоїзд або його ремонтна база (5 платформ та 2 криті вагони) знаходився на станції Комарівці, що між Деражнею та Жмеринкою [13, арк. 391, 394]. Після початку радянського наступу «Чорноморець» впродовж 14-17 листопада курсував на лінії Дунаєвці – Проскурів, після чого разом з іншим українським бронепоїздом «Кармелюк» від’їхав до станції Чорний Острів й далі в напрямку  на Волочиськ. Поблизу кордону команда підірвала свій бронепоїзд, аби той не потрапив у руки ворога. 21 листопада вояки перейшли Збруч, і згідно з наказом свого командира наступного дня у місті Підволочиськ передала полякам зброю, боєприпаси та військове майно: 7 кулеметів, 120 рушниць, 32 кулеметні стрічки з набоями, 1000 набоїв, 2 замки від гармат, 3 гарматні ключі, 15 кирколопат, 2 залізничні ключі, 2 лопати, 1 мірник, 4 польові телефони, 1 котушку кабелю та 32 кулеметні ящики [9, арк. 18].

 

Командирами «Чорноморця» були старший лейтенант Л. Костарів та лейтенант М. Сокальчук. Більш детальна інформація про старшин та урядовців бронепоїзда станом на початку березня 1921 р. подається у наступній таблиці [11, арк. 43].

 

Таблиця 3. Старшини та урядовці броне потяга «Чорноморець» (9 березня 1921 р.)

 

Прізвище, ім’я, по батькові/Ранг/Народився.

 

Сокальчук Микола Фотійович, лейтенант; м. Старокостянтинів, 25.8.1896.

Щербак Микола Карлович, лейтенант; м. Катеринослав, 1.7.1893.

Верцінський Іван Іванович, лейтенант; м. Кременчук, 26. 9. 1898.

Осканів Яків Христофорович, мічман; м. Новоросійськ, 20.8.1898.

Литвиненко Володимир Федорович, мічман; м. Чортомлик, 13.7.1898.

Кисілів Іван Кузьмович, мічман; м. Одеса.

Богацький Михайло Васильович, мічман; м. Переяслав, 22.11.1899.

Сербін Федір Макарович, мічман; с. Новоспасівка Катеринославська губ., 1893.

Будолатті Михайло Георгійович, ранговий; м. Єлісаветград, 9.9.1899.

Чібіс Грицько Семенович, ранговий; с. Гречки Черкаський пов., 1894.

Богацька Надія Логвинівна,  лікарська помічниця, м. Київ 1894.

Сокальчук Петронеля Феліксівна, сестра-жалібниця, м. Хотин 29.6.1896.

 

На завершення додамо, що окремі старшини флоту служили також в армійських частинах. Наприклад, хорунжий по адміралтейству В. Лотоцький – в штабі командувача запасними військами, мічман П. Енгельман – в штабі 1-ї Запорізької дивізії, мічман М. Личек – в 6-й гарматній бригаді [12, арк. 30].

 

Таким чином, 1920 р. у центральних установах та частинах Військово-морського флоту УНР служили декілька десятків старшин, та декілька сот підстаршин і рядових бійців, матросів і козаків. Командувач флотом та працівники Військово-морської управи Військового міністерства займалися переважно підготовчою роботою до відродження флоту. За браком бойових кораблів моряками укомплектовувалися окремі сухопутні військові частини. Серед них найбільш ефективною і найбільш дієвою був бронепотяг «Чорноморець». В той же час 1-й Флотський півекіпаж і Військова флотилія внаслідок об’єктивних причин знаходились на початковій фазі організації. Будучи, фактично, лише кадровим ядром, вони боєздатністю не відзначались. Також не був реалізований проект створення Дніпровської річкової флотилії. Після поразки Армії УНР наприкінці листопада 1920 р. українські військові моряки опинились у польських таборах для інтернованих, а після їх ліквідації перейшли до цивільного життя, роз’їхавшись по різних країнах (Польща Чехословаччина, Франція, США, інші). За інших обставин, передусім позитивного для польського і українського союзників розвитку подій на фронті, сформовані у 1920 р. військові частини могли б стати основою для створення Військово-морського флоту УНР.

 

Джерела та література:

 

1.    Мамчак М. Флотоводці України: Остроградський Михайло Михайлович – головний начальник Чорноморського флоту УНР, контр-адмірал.

2.    Омелянович-Павленко М. Спогади командарма (1917-1920).- К., 2007.

3.    Центральний Державний Архів вищих органів влади та управління України (ЦДАВОВУ). – Ф.1131. – Оп.1 – Спр. 36.

4.    ЦДАВОВУ України. – Ф.1075.- Оп.2. – Спр. 63.

5.    ЦДАВОВУ України. – Ф.1075.- Оп.2. – Спр. 286.

6.    ЦДАВОВУ України. – Ф.1075.- Оп.2. – Спр. 361.

7.    ЦДАВОВУ України. – Ф.1078.- Оп.2. – Спр. 127.

8.    ЦДАВОВУ України. – Ф.1078.- Оп.4. – Спр. 2.

9.    ЦДАВОВУ України. – Ф.2372.- Оп.1. – Спр. 6.

10.  ЦДАВОВУ України. – Ф.2373.- Оп.3. – Спр. 4.

11.  ЦДАВОВУ України. – Ф.3172.- Оп.1. – Спр. 73.

12.  ЦДАВОВУ України. – Ф.3172.- Оп.1. – Спр. 84.

13.  ЦДАВОВУ України. – Ф.3200.- Оп.1. – Спр. 2.

14.  ЦДАВОВУ України. – Ф.3211.- Оп.1. – Спр. 6.

15.  ЦДАВОВУ України. – Ф.3211.- Оп.1. – Спр. 12.

16.  ЦДАВОВУ України. – Ф.3217.- Оп.1. – Спр. 11.

17.  ЦДАВОВУ України. – Ф.3364.- Оп.1. – Спр. 1.

18.  ЦДАВОВУ України. – Ф.3681.- Оп.1. – Спр. 2.

 

 

 

 



Обновлен 20 июн 2014. Создан 18 июн 2014