Флот Української Держави та УНР в 1917-1921 рр.

 

Шрамченко С. Українські воєнно-морські агенти в 1918 - 1920 рр.




Опубліковано: Шрамченко С.  Українські   воєнно-морські   агенти   в   1918 - 1920   рр . // Табор. - 1932. - № 17., c. 78-82.

 

С. Шрамченко

 Лейтенант фльоти

 

Українські воєнно морські агенти

в 1918-1920 рр.

 

Всі великі держави мали і мають своїх воєнно-морських агентів (аташе)[1]) по ріжних державах на засадах взаємности. В Українській державі першим законом про воєнно-морських агентів був ухвалений Радою Міністрів і затверджений 4 липня 1918 року закон про встановлення посад воєнно-морських агентів в складі посольств Української Держави:

 

1) Встановити в складі посольств Української Держави в Німеччині, Австро-Угорщині і Румунії посади воєнно-морських агентів, з утриманням кожному на рік- 12.000 карбованців, на роз’їзди 3.000 карбованців. на винаймлення помешкання 3.000 карбованців, а разом 18.000 карбованців на рік кожному і в розпорядження кожного воєнно-морського агента призначити писаря з утриманням на рік 6.000 карбованців.

2) Видатки, які викликаються цим законом, віднести на рахунок сміти морського Міністерства.

Підписано: Голова Ради Міністрів Ф. Лизогуб.

За морського Міністра Капітан і ранги Максимів.

 

Цей закон, оголошений в  «Державному Вістнику» ч. 22 від 14 липня 1918 року, було по морському Відомству проведено наказом № 488/33 від 18. Х. 1918 р.

 

10 серпня 1918 року, в звязку з виникшою потребою, було проведено закон про встановлення ще воєнно- морського агента в Туреччині («Державний Вістник» ч. 35 від 10 серпня 1918 р. і наказ по  М. В. № 546/31 від 30. Х. 1918 р.).  В той же час було виготовлено законопроект про укр. в.-морського агента до Московщини, але останній так і залишився законопроектом, бо обставини не сприяли переведенню цього проекту в життя.

 

Воєнно-морський агент в Німеччині був разом з тим в.-морськии агентом для Голяндії і тимчасово на Швецію, Норвегію і Данію.[2]) В той же  час німецький  в.-морський аташе перебував у Київі і частенько заходив до нашего Мор. Міністерства.

 

До Румунії наказом по Мор. Відомству № 158/3 по Генмору від 6 липня 1918 р. в.-морським агентом призначено було капітана ІІ ранги Багманова, якого потім наказом Гол. Отамана Військ і Фльоти по Морському Відомству № 15/11 від 4 січня 1919 року було звільнено зовсім від служби в Українській державній фльоті і на його місце було призначено Генерал-Хорунжого В.-Морського Судового відомства Вадима Богомольця (наказ по М. В. № 56/13. 24 січня 1919 р.). А в 1920 році наказом Директорії і Гол. Отамана військ і Фльоти від 17 квітня 1920 р. було призначено контр-адмірала М.М. Остроградського-Апостола Головою Укр. В.-Морської Місії в Румунії і Заступником Укр. Військового і морського Міністра по справах воєнного і торговельного пливання з окремими уповноваженнями, серед яких маємо точку  про уповноваження контр-адмірала Остроградського:

«...входити разом з послами УНР при чужоземних урядах зі внесенням всіляких заяв, адресованих до урядів чужоземних держав, а також особисто до окремих міністерств цих держав по справах Воєнного та Торговельного Морепливання. Точка 2  уповноважує контр-адмірала Остроградського „утворити при Укр. Дипльоматичних Місіях в Румунії, Болгарії та Туреччині в.-морські секції, які в дипльоматичному відношенні підлягають головам цих місій, а в воєнному та технічному безпосередньо контр-адміралу Остроградському" і т. д.

 

До Туреччини наказом по М. В. від 12 серпня 1918 р. № 273/10 в.-морським агентом було призначено капітана І ранги Олександра Зарудного (з 4 липня 1918 р.), який урочисто в складі посольства Української держави на укр. пароплаві, під прапором посла Укр. Держави вїхав до Царгороду. (Наказом по Мор. Відомству від 23 жовтня 1918 р. № 516/243 на посаду писаря при в.-м. аґенті в Туреччині було призначено тимчасово полковника Х. Пономаренка).

 

До Австро-Угорщини наказом по М. В. від 15 серпня 1918 р. № 289/12 в.-морським агентом було призначено капітана ІІ ранги Дашкевича-Горбацького, одного з найбільш компетентних укр. в.-морських агентів, і коли Австро-Уґорщина розвалилася, то він все-таки був залишений у Відні і в квітні 1919 року був викликаний морським міністром з Відня і одержав наступний наказ (ч.14/128/70 з 15 квітня 1919 р. м. Станіславів):

 

Наказую Воєнно-морському агенту при Українському Посольстві в бувшій Австро-Угорській Імперії капітану II ранги Дашкевичу-Горбацькому до скінчення ліквідації Морського Міністерства в Відні залишатися в складі Віденського Українського Посольства, а далі лічитись воєнно-морським агентом при тій Державі, до якої мають перейти головні морські сили бувщої Австро-Угорщини.

Підписано: Керуючий морським Міністерством Старший Лейт. М. Білінський.

 

Слідуючий наказ був (ч. 15/129/71, 15 квітня 1919 р., м. Станіславів):

 

Згідно п. 3 Закону від 9 квітня 1919 року, ухваленого Високою Директорією, «Про залічення до фльоти громадян Наддністрянської і України», наказую відпустити зі стоміліонного фонду в розпорядження Віденського посольства для організації через воєнно-морського агента при Посольстві пересування морців двіста тисяч (200.000) гривен; по витраті цих грошей і представленню виправдуючих документів, відпускається другий аванс.

Підписано: Керуючий морським Міністерством Старший Лейтенант М. Білінський.

 

Названий в цьому останньому наказі «Закон про залічення до фльоти громадян Наддністрянської України» був затверджений Директорією 9 квітня 1919 р. (Державний Вістник ч. 34, закон № 504) і оголошений наказом по М. В. ч. 135/75 від 9.IV. 1919 р.

 

В точці 1 цього закону маємо: «Надати Морському Міністрові, після ухвали Урядом Наддністрянськоі України, право залічати до складу фльоти УНР всіх старшин, підстаршин та морців – громадян Наддністрянської України, проходивших службу у фльоті бувшої Австро-Угорської імперії, а також інших з громадян Наддністрянської України, зявивших на це бажання», а в точці З: «Необхідні кредити на пересування команд і початкові витрати на організацію частин і відділів, а також на перевозку з порту Пола залишившихся там морців-галичан відпускати на загальних підставах з військового фонду».

 

Малося на увазі всіх морців зібрати в Коломиї до морського полку, який там Укр. Морське Міністерство почало формувати. При Уряді ж Наддністрянської України, головним чином для звязку з Військовим Секретаріатом було призначено представником Морського Відомства Генерал-Хорунжого по Адміралтейству В. О. Савченко-Більського, який і перебував в Станіславові від березня і до травня 1919 р. вкл. (наказ по М. В. ч. 94/46 від 10 березня 1919 р.).

 

В лютому 1919 року Морський Міністр стар. лейт. М. І. Білінський вніс до Ради Народних Міністрів по Мор. Ген. Штабу законопроект відносно встановлення ще нових воєнно-морських агентів, в якому між іншим маємо такий уступ:

 

«В силу політичних обставин неможливо було давніш вислати своїх в.-морських агентів до країв Держав Згоди; тепер же виникає пекуча потреба для України надіслати своїх в.-морських агентів також до Англії, Франції, Італії і Греції в першу чергу і до Північно-Американських Зєднаних Штатів і Японії в другу чергу»  і далі:

 

«На підставі вищезгаданого представляється проект про встановлення посад В.-Морських Агентів в складі Українських Посольств в Англії, Франції, Італії та Греції в першу чергу і в Північно-Американських Зєднаних Штатах і Японії в другу чергу на розгляд Ради Народних Міністрів».

 

Але в звязку за загальною ситуацією на Україні цей законопроект залишився в теці Ради Народних Міністрів і не побачив світу, як закон.

 

Укр. воєнно-морськими аґентами відав Морський Генеральний Штаб, в якому був Закордонний Відділ (див. «Табор» ч. 16, стор.91). Цей відділ Генмору займався збіраннямі опрацьовуванням відомостей про закордонні фльоти і їх збройні засоби і перекладав найбільш цікаві відомості на українську мову. Відділ тримав сталий зв'язок з укр. в.-морськими аґентами і, одержуючи від них більш-менш регулярні донесення, укладав звіти.

 

На Версальській мировій конференції Укр. воєнно-морським агентом і в. об. військового агента був сотник по Адміралтейству П. В. Вдовиченко-Комаровський.[3])

 

У в.-морській комісії під головуванням віце-адмірала імператорської Германської служби Гопмана, яка складалася з представників Украіни, Німеччини, Австро-Уґорщини, Болгарії і Туреччини і яка займалася полагодженням всіх справ, звязаних в інтернаціональною навіґацією на Чорному морі, представником Української Держави був капітан І ранги Карл світліший князь Лівен, якого в цю останню рангу було підвищено за відзначення по службі в цій комісії (наказ по М. В. ч. 168 від 1 липня 1918 року).

 

В склад делегації по укладанню мирового договору з Румунією (наказ по М. В. № 13 від 14 березня 1918 р.) входив старший лейтенант фльоти М. І. Білінський, а пізніш в комісію по ліквідації україно-румунського майна з 28 жовтня 1918 р. входив лейтенант фльоти Яковлів (наказ по М. В. ч. 538/255 від 28.Х.1918).

 

В склад Мирової делегації до Московщини входили в. об.Начальника Мор. Генер. Штабу капітан II ранги Протасів, а також капітан І ранги Ю. В.Свирський і старший лейтенант М. І. Білінський (накази по М. В. ч. 78 від 30 травня 1918р. і ч. 98 від 8 червня 1918 р.).

 

Мали бути ще старшини фльоти, яко представники Української Держави в «Дунайській Міжнародній Комісії». Між іншим, командуючим Дунайською річною фльотилією був у 1918 році капітан ІІ ранги Хомотьяно, якому  п. 4 наказу по М. В. № 22 від 27 березня 1918 р. було доручено рівнож налагодити торговельні зносини Української Держави в цьому районі.

 

На закінчення цього короткого історичного перегляду українських воєнно-морських дипльоматичних представників треба підкреслити, що всі зовнішні відзнаки українських дипльоматів у вигляді прапорів (прапор посла Української Держави, прапор Посланника У. Д. (наказ по М. В. ч. 372/159 від 17 вересня 1918 р.), прапор Консулів У. Д. і т. д.) відповідали, як і в інших державах, в.-морським законам, а саме у нас Х-му тому «Своду Воєнно-морських Постанов» видання 1914 року. Згідно «Закону про Українську Державну Фльоти» - ст. 5 розділу А. («В. Д. 3.» Вип V від 8 лютого 1919 р. і наказ по М. В. ч. 73/37  від 12.02. 1919 р.).

 

 

[1] Морські старшини, яких призначено воєнно-морськими дипльоматичними представниками до чужих держав. В.-морські агенти по більшості  бувають приряджені до свойого посольства і входять в його склад. їх завдання-збірання і надсилання морському Відомству, як рівнож і для свойого посольства, всіх відомостей про воєнно-морські сили і засоби тої чи іншої держави. В офіціяльних випадках і на ріжних державних урочистостях воєнно-морський аґент зявляється офіціяльним представником своєї фльоти.

[2] В звязку з непорозумінням з Чорноморською фльотою, воєнно-морського агента до Німеччини не було призначено, а потім було вже запізно.

[3] Помер рік тому – див. «Табор» ч. 16 стор. 106.



Создан 11 июл 2014