Флот Української Держави та УНР в 1917-1921 рр.

 

Шрамченко С. Божа кара (із споминів)




Опубліковано: Шрамченко С. Божа кара (із споминів)//Українське козацтво ч. 2 (20) за квітень-червень 1972 р., с. 26-29.

 

Святослав Шрамченко

Капітан Лейтенант фльоти

 

БОЖА КАРА

(Із споминів)

 

З вибухом революції в Росії в березні 1917 року українці, які у велекій кількості служили в російській імператорській фльоті, відразу почали організовуватись. Найсприятливіші умови склалися в Чорноморській фльоті, де відсоток українців в її персональному складі доходив до 75%. Зорганізування це виявилося в постанні українських корабельних рад майже по всіх корабелях Чорноморської фльоти, як у морських кріпосних частинах, так і в частинах повітрофльоти, які очолила Головна Українська Рада Чорноморської фльоти, ядром якої став старий український гурток «Кобзар», що існував у Севастополі ще з 1905 року.

 

Ця українізація виявилася головним чином у тому, що українці моряки самі намагалися задержати дисципліну у фльоті, бо вони одні тоді добре здавали собі справу і розуміли, що без дисципліни, та ще і тієї, специфічної морської, фльота нічого не варта. На всіх кораблях почалася освідоммо-культурна праця, яка торкалася головно малосвідомих українців, а також зросійщених старшин фльоти, які в великому відсотку були давнього українського походження із славних українських козацько-шляхетських родів.

 

Відбулося три (квітень, травень і червень 1917 р.) величезні українські маніфестації в самому Севастополі, які показали українську силу Чорноморської фльоти. Далі почали підносити українські прапори окремі кораблі. Першим підніс  український  прапор ескадровий міноносець «Завідний» (це була ще московська назва, яка в українській мові відповідає слову «Заздрісний». Примітка редакції «У. К.») у липні 1917 р. і вже в листопаді 1917 р. український прапор повівав майже на половині кораблів Чорноморської фльоти.

 

Командуючий Чорноморською фльотою, дуже популярний і улюблений усіма Чорноморцями, хоробрий, розумний і дуже енергійний віце-адмірал О. В. Колчак, сам ставився прихильно до українського руху у фльоті, розуміється, на ті часи не в самостійницькому дусі, і в цьому русі бачив порятунок фльоти від анархії. Дружина адмірала, з походження українка, була обрана почесною головою Української Головної Ради Чорноморської фльоти. Стихійний розвиток українського руху в Чорноморській фльоті, ясна річ, не подобався москалям різних напрямків, а особливо соціялістам і большевикам, і вони повели проти нього божевільну агітацію. І ось тут на превеликий жаль і Українська Центральна Рада, що сама нездужала на «соціялістично-спільний» фронт, не тільки не помогала розвиткові здорового національно-державницького руху в Чорноморській фльоті, а спричинилися в великій мірі до його загальмування і навіть послаблення, бо вона ширяла в хмарах соціялістичної фантазії про скасування примусової військової служби у фльоті й заміною її поповненням фльоти на підставах народної міліції. Пізніше, 14 січня 1918 року вона затвердила закон, який був би жахом навіть для війська, а для фльоти смертю. Добре, що так сталося, що цей закон, оголошений 13 березня 1918 року, через впливи наших воєнно-морських чинників був скасований, але свою агітаційну шкоду він приніс.

 

Отже ж, провадячи боротьбу зі своїми ворогами, Чорноморці мусіли разом з тим всіма можливими способами впливати на Українську Центральну Раду. (Зокрема Чорноморці добились закону з дня 18 січня 1918 р. про хрест на тризубі. Примітка редакції «У. К.»)

 

У цей час Чорноморська фльота була вже вийнятком серед інших російських фльот, особливо Балтійської, де вже давно пройшла жахлива хвиля обеззброзння, знущань і арештовань та масових розстрілів старшин і старших підстаршин-кондукторів. І ось большевики надсилають до Чорноморської фльоти цілі відділи агітаторів ,вже цілком збольшевичених матросів Балтійської фльоти, або просто передягнених матросами звичайних і незвичайних кримінальних злодіїв, що після революції повиходили з в'язниць і зробилися (і по цей час) найбільшою підпорою большевицької влади. Ці банди повели знову Шалену агітацію в Чорноморській фльоті, надзвичайно підсиливши місцевих большевиків. Першими наслідками цього було обеззброзння старшин і кондукторів Чорноморської фльоти.

 

Між іншим, коли ці матроси з'явилися до командуючого Чорноморською фльотою віце-адмірала О. В. Колчака, який тримав свій прапор на лінійному кораблі «Юрій Побідоносець», і зажадали від адмірала його зброї, то він, маючи якраз на собі заслужений боєвий «юріївський кортик», заявив, що він їм зброї не дасть і викинув кортик за борт корабля до води. Це зробило своє враження на прибулих, а вже поготів надзвичайне враження на всіх матросів Чорноморської фльоти. І через яку годину матроси водолази-українці видобули цей кортик із дня моря і урочисто піднесли свому улюбленому адміралові з поворотом. (Між іншим, коли пізніш, у 1919 р в Сибірі чехи видали адмірала Колчака большевикам, то матроси - большевики відмовилися його розстрілювати й його розстріляли червоні банди).

 

Після большевицького перевороту кількість приїжджих до Севастополя большевицьких банд ще збільшилася і в наслідок їх агітації й збаламучення матросів, ці агітатори вбивають на одному з ескадрових міноносців мічмана Скородинського ,незвичайно популярного й улюбленого матросами його міноносця, великого симпатика українського, і то підступним способом: в спину з-заду, з люку, бо свої матроси його берегли, і після того, наче на цей знак, бандити влаштовують т. зв. в Чорноморській фльоті «Варфоломіївську ніч», під час якої заарештовують багацько старшин, деяких із знущанням убивають просто на кораблях або на помешканнях у порті, а деяких вивозять до Корабельної та Стрілецької бухт Севастопільського порту і там, прив'язавши до їх ніг тягарі, і то добрі, бо ж старшини є добрими пливаками, кидають живими в море. Тут треба завважити, що великий відсоток серед замучених, забитих і потоплених старшин був із т. зв. незамінних добрих фахівців усіх ранг. Тут, як це стало відомо по першій ще світовій війні, на підставі німецьких історичних джерел, як і на Балтиці, помагала цьому німецька агентура, яка вже в своїх інтересах винищувала добрих фахівців ворожої їм тоді фльоти.

 

З другого боку треба підкреслити незвичаино жертвенну ролю чорноморських матросів ,особливо національно-свідомих українців, надто з-підстаршин, які на передмістях Севастополя та у самому місті мали родини, власні помешкання і навіть власні власні доми з городами. Вони не тільки переховували старшин, яким загрожувала смерть, а навіть боронили їх на кораблях.

 

Таким сатанинським ударом большевики досягли відразу свого, внісши повну дезорганізацію фльоти, яка лише 29-го квітня 1918 року стала на ноги, піднісши Український прапор.

 

В травні 1918 року, коли на Україні вже був Гетьман ,батьки, дружини й родини потоплених большевиками старшин звернулись до тодішнього Командуючого Українською Чорноморською фльотою контр - адмірала Михайла Остроградського - Апостола, щоб він допоміг їм видобути трупи потоплених, щоб їх відповідно поховати.

 

Контр - адмірал Остроградський-Апостол відразу погодився, бо він мав це вже на думці, але повідомив про це Морське Міністерство в Києві, яке й вислало пару старшин фльоти з Києва, щоб вони створили на це в Севастополі спеціяльну комісію.

 

Цікавим є, що до призначених матросів-водолазів Чорноморської фльоти зголосилася ще пара охотників матросів-водолазів.

 

І ось, коли портовий корабель водолазної партії, на якому була комісія, приплив до Стрілецької бухти, то ці охотники-матроси вказали на певні місця і самі визвалися опуститися до води першими, але не пройшло й кілька хвилин, як перший із них почав давати знаки, щоб його негайно піднесли. Піднесли, зняли шолом. На лиці матроса був написаний звірячий страх. «Вони там рухаються, розмахують руками, вони живі, ой горе мені, вони мені погрожували…» й далі почав плести всякі нісенітниці.

 

З другим матросом - теж з охотників - та сама історія: матрос збожеволів.

 

Тоді спустили старшину. Він по повороті оповів дійсно жахливий образ. Справді трупи стояли в різних позах на нерівному дні моря, бо прив'язаний тягар тримав їх за ноги. Від течій у воді вони самі рухалися і простягнені догори їх руки теж рухались, наче комусь погрожуючи. У багатьох були сліди одностроїв, відзнак, ґудзиків. Частинно трупи були об'їджені раками і крабами.

 

Несамовитий образ. Почали витягати трупи. В цій бухті їх було коло сотні. По видобутті вони були звезені на берег, розпізнані й поховані з воєнними почестями, при чому до української почесної сотні матросів з оркестрою німецьке воєнно - морське командування додало свою почесну сотню з оркестрою з лінійного крейсера «Султан Явус Селім» чи «Гебен», який знаходився на той час уже на становищі союзника на Севастопольському рейді, а також були представники австро-угорської, болгарської і турецької фльоти.

 

В той самий час ті два матроси охотники чистосердсчно признались, що вони були учасниками цього злочину і вказали ще на кілька матросів-учасників, які були тоді в Севастополі.

 

Ці два матроси вбивці розповіли цілком отверто, що коли вони довідалися, що мають видобувати їхні жертви, то якась вища сила потягнула їх на місце їх злочину, щоб побачити його наслідки. (Вони цим ствердили правничу теорію, що злодія здебільшого тягне на місце його злочину).

 

«Але побачивши весь жах злочину, говорили вони - відчули вони кару Божу на собі і тепер каються й готові понести заслужену кару».

 

Над ними відбувся воєнно-морський суд, який усіх присудив до кари смерти. Обвинувачені прийняли присуд із повною покорою, «як Божу кару за їх непростимий гріх» - казали вони, як це звучить у судовому протоколі їхньої справи, яку автор цих рядків оглядав разом із усіма доданими фотознимками, пізніш у Києві в Морському Міністерстві, в Головному Воєнно-Морському Судовому Управлінні.

 

Обвинувачені також самі відмовилися від подання прохання на ім'я Гетьмана про злагіднення кари в зв'язку з їх чистосердечним визнанням власної вини.

 



Создан 11 июл 2014